№1. Нічний клуб «Golden Lion»

April 30, 2022
№1. Нічний клуб «Golden Lion»

Колаборація команди Містограф з фотографом. Міські ранкові дослідження однієї цікавої харківської локації, популярний час якої видався на 00-і роки. В рамках нашої колаборації створили графічні постери і вигуляли дітей.

Привіт, мене звати Настя Іващенко, я фотограф з міста Харкова, де ми жили до початку війни.

У нашому місті відбулося багато цікавих культурних подій, і я дуже любила спостерігати за народженням нових ідей, проєктів і особливо за тим, як люди об’єднуються, як проходить їхня взаємодія. Крок назустріч одне одному завжди робить людей вагомішими, дорослішими, продвинутішими.  

Я спостерігала за народженням Містографа ще до того, як у нього з’явилася ця назва. Проєкт створили мої друзі, я захопилася їх ідеями, і цього було достатньо, аби стати частиною проекту. Спробувала малювати скетчі, потім ми говорили про спільну подорож до Одеси чи Полтави. А одного дня Таня запропонувала мені колаборацію: я роблю фото місця, яке малює Містограф, а потім ми разом заміксовуємо обидва матеріали. 

Я пам’ятаю наші бесіди ще до того, як Містограф запропонував мені створити щось разом. Ніколи не розумілася на архітектурі й урбаністиці. Мені здавалось, що «понатицькали» кіосків, переходів, мостів. Ну, добре, мостів не «понатицькали», бо це досить складно, тому вони так гарно виглядають і вписуються в місто. Але все інше не викликало бажання думати й аналізувати. Коли Таня надіслала мені перший випуск газети, то я зрозуміла, що у всьому цьому хаосі є логіка, кожне місто має свої особливості. І те, як Містограф гуляє містом, — то справжня архітектурна медитація. 

І от ми домовилися фотографувати та малювати якісь будівлі, що на думку друзів можуть зникнути.

Ми жили в 10 хвилинах одне від одного, тобто в одному районі. І то був не найпривабливіший район Харкова, здавалося, що в ньому мертва радянська архітектура: житлові п'ятиповерхівки, якісь однакові дитячі майданчики, скляні входи до магазинів, вивіски аптек, яскраві, наче казино. Але, коли Таня перерахувала місця, які вона збиралась скетчити, я вперше помітила, що ці частини району ще живі, і я проходжу повз них наче із заплющеними очима кожен день. Наприклад, старий готель «Мир» і занедбане кафе «Зустріч» (це така скляна розмальована будівля біля канатної дороги, а я навіть не знала, що в неї є назва).

Ми вирушили в експедицію...

Хочу розповісти вам про сонячний осінній ранок у Харкові і перші морози. Тоді наші ранки мали чарівний запах із Майстерні Кави, що була одним із символів культури в нашому районі, бо тут смачно, працюють молоді, закохані у свою справу дівчата та хлопці в худі з написом «Пірати Ботсадівського моря». Уранці тут збиралися різні люди (айтішники, власники собак, мами з дітьми), щоб запустити свій день зустрічами зі знайомим місцем і кофеїном.

Я відвела свого старшого сина Евана до дитсадочку, узяла каву собі й Тані, бо пити гарячу каву, прямуючи на творчу зустріч холодним осіннім ранком, — кайф. Таня вже малювала готель «Мир», позаду якого колись був нічний клуб. Зараз там все виглядало занедбано. Це одне з тих місць, де зазвичай паркуються лексуси, а я ніколи не звертаю на них уваги, бо мені вони неприємні через певний контингент. Виявилося що нічний клуб «Golden Lion» працює, там відбуваються свята й великі корпоративи. Це феномен нашого міста, де такі творчі проєкти, як Містограф, Промодо Хаб чи мій про грудне вигодовування, існують паралельно з корпоративним святкуванням Нового року у напівзанедбаному просторі. Я була з молодшим сином. Ми витримали десь годину. За цей час я знайшла різні графіті з написами, що свідчили про те, що тут тусуються підлітки (ніколи їх тут не помічала). Ще там було багато символів свята, як наприклад, блискуча мішура, давно спустілий будиночок охорони, припаркований Лексус і ще декілька машин.

Наступна стадія полягала в тому, щоб зустрітися в когось на кухні і скомбінувати два наших матеріали. Ви маєте знати, що, живучи поряд, ми зустрічалися нечасто, бо мали клопіт з нашими молодшими синами. Але хотілося творити. Ми зібрались на кухні Містографа, розклали скетчі та фото. На перший погляд, не було нічого спільного в них. І знову творчі пошуки. А далі ми почали різати фото і винайшли нові геометричні поєднання. Труби були схожі на ноги, голова лева — на сонце. У нас з’явились якісь культові істоти. Ми різали і клеїли, домальовували маркерами. А поряд були наші діти…

Віримо, що зможемо повернутись до Харкова і продовжити. На сьогодні, ми встигли закінчити роботу над першою локацією і ділимося з вами результатами. Постери «Золотий лев. Місце, що зникає». Автори: Настя Іващенко, Тетяна Яковлева, Ярослав Яковлев.